Михайлівський собор є однією із топ-10 пам’яток Києва.
Закладений у 1108 р., Михайлівський собор мав спочатку лише одну баню, тому й отримав назву «золотоверхий». Та головне — він був першою — і тривалий час єдиною! в Київській Русі — церквою із позолоченою банею: звідси й його назва – “Золотоверхий”. Від Михайлівського Золотоверхого традиція золочіння церковних бань поширилася на всю країну.
Свято-Михайлівський Золотоверхий монастир пережив багато буремних подій в історії України. Він — один із символів України після реконструкції в стилі українського (козацького) бароко.
Під час чергового розгулу сталінського кривавого більшовицького атеїзму собор було зруйновано. Та нині його відроджено. І Михайлівський Золотоверхий знову відіграє визначну роль у країні як не лише духовний, але й культурний і патріотичний осередок.
Михайлівський собор оздоблено багатьма чудовими мозаїками та фресками. Золотоверху святиню овіває безліч легенд, історичних загадок та дискусій.
Легенди та історія
За переказами Михайлівську церкву як перший православний собор збудував легендарний перший митрополит Михаїл на «сатанинському місці», де стояв поганський ідол. З того часу Архістратиг Михаїл вважається небесним захисником Києва.
Згідно церковної історії Михайлівська церква присвячена диву скидання сатани в безодню Архістратигом Михаїлом та вірними йому янголами. За однією з легенд церква Святого Михаїла була побудована із 15 золотими банями. Проте згідно із Повістю временних літ Нестора-Літописця, ченця з Києво-Печерської Лаври — монастиря-конкурента Михайлівського монастиря — великий князь київський Святополк заклав Михайлівську церкву лише у 1108 р.
Святополк, як і чимало інших його нащадків, був похований на території Михайлівського монастиря. Більшість істориків стверджує, що «місто Ізяслава-Святополка» як огороджене монастирським муром та земляним валом місто великих київських князів, а потім і Михайлівський замок навколо Михайлівського монастиря проіснували кілька століть.
Новий підйом в історії монастиря почався лише у XVI ст. У XVII ст. тут була резиденція Київського митрополита, і майже все середмістя сучасного Києва було власністю Михайлівського монастиря. Майже всі гетьмани та царі підтримували та були меценатами Свято-Михайлівського монастиря. На початку XVIII ст. Михайлівський собор перебудували у стилі українського бароко.
На сучасній фресці у лівому нефі Святої Варвари зображені сьогодні козацькі гетьмани Петро Конашевич-Сагайдачний, Богдан Хмельницький та Іван Скоропадський.
Традиція меценатства підтримується і в наш час. Меценатами позолочення скульптури Святого Архістратига Михаїла стали брати Клички. Над головним входом у відбудований Собор Св. Архістратига Михаїла сьогодні встановлено копію цієї скульптури. Оригінал можна побачити в Музеї історії Михайлівського Золотоверхого монастиря.
Архангела зображено крилатим воїном з мечем у правій руці та щитом у лівій. Скульптура Архістратига Михаїла височіє на повний зріст в урочистій поставі та неначе оберігає не лише власне монастир, а й усе Місто. Архістратиг Михаїл вважається покровителем Києва, Київської землі й небесним оборонцем України.
Багато легенд та чудес пов’язані із головною реліквією Михайлівського монастиря — мощами Великомучениці Варвари, обезголовленої мучителями. Мощі святої, яку шанують в усьому християнському світі за непохитну віру, зберігалися у Михайлівському соборі з часів Київської Русі до 1930-х років. Сьогодні ці мощі перебувають у Володимирському соборі в Києві.
Протягом тривалого часу маленькі розп’яття та «кільця Варвари», освячені над срібною ракою із мощами святої Великомучениці, були найшанованішими «сувенірами» серед усіх прочан — як багатих, так і бідних, — що прибували до Києва — другого після Єрусалима за значенням для православних містом у світі. Тому в XIX-XX ст. Михайлівський монастир мав також народну назву — Варваринський монастир: ярмарки ж на площі перед ним називали Варваринськими ярмарками. До початку ХХ ст. Михайлівський монастир бував третьою чи навіть другою за відвідуваністю паломницькою святинею в Києві.
Під час Першої світової війни на території монастиря були розміщені військові частини різних армій, зокрема й танкові війська. У 1918 році більшовицькі загарбники 7 разів влучили артилерійськими снарядами по Михайлівському собору. Після вигнання більшовиків з Києва німцями на території Михайлівського монастиря було створено табір для радянських військовополонених. Окупувавши Київ повторно, вже більшовики організували тут табір для полонених німців.
На території та поруч із Михайлівським монастирем за останні 80 років було побудовано чимало великих будівель. Після перенесення столиці Української Радянської Соціалістичної Республіки з Харкова до Києва (у 1934 р.) на місці монастиря планувалося створення нового урядового центру із найбільшим майданом в Європі (із великим простором для парадів) поміж Михайлівського та Софійського монастирів та на їх території — попередньо звісно знищивши всі їх будівлі. Було кілька варіантів проектів: зокрема й проект із гігантською скульптурою Леніна замість фунікулера та зі сходами до Дніпра, схожими на Потьомкінські сходи.
Микола Макаренко — єдиний науковець, який не підписав цинічний акт про знищення Михайлівського собору «через відсутність історичної цінності» — був заарештований і розстріляний більшовиками. З 1996 року погруддя героїчного науковця Макаренка прикрашає стіну поруч із Економічною брамою.
Замість знесеного і врешті-решт підірваного у 1937 році Михайлівського собору планувалося побудувати симетричну будівлю для Ради Народних Комісарів України, подібну, подібну до будівлі Центрального комітету Комуністичної партії (сьогодні на цьому місці знаходиться Міністерство закордонних справ України). Існує багато чуток і легенд про те, чому цей проект так і не було реалізовано. А є й очевидніші факти: так, ті партійні керівники, які планували його, були засуджені до смерті під час репресій.
Після Другої світової війни на цьому місці могли побудувати бібліотеку-хмарочос або концертний зал «Палац Україна». В часи незалежної України на цьому сакральному місці планували збудувати меморіал Голодомору із величезним хрестоподібним пам’ятником.
У післявоєнні роки на місці зруйнованого собору облаштували тенісні корти, парк троянд, а також перший скульптурний парк у Києві (1988) із темами перебудови, створеними під час скульптурного пленеру: „Хрещення Київської Русі“ та „Наслідки катастрофи на Чорнобильській атомній електростанції“.
Відбудова Михайлівського собору та сучасна історія
У 1998-2000 рр. Михайлівський собор був відновлений у вигляді реставраційної копії, що відтворює його у формах українського бароко XVIII століття. В інтер’єрі за допомогою стилістики монументальних розписів виділено давньоруське ядро, оскільки в історію світової культури Михайлівський Золотоверхий собор увійшов як пам’ятка мистецтва XII ст.
Завдяки численним збереженим фотографіям, картинам та кресленням, врешті унікальній технології будівництва, на оригінальних старих фундаментах спорудили будівлю собору, як є точною копією зовні та частково всередині (із копіями давньоруських мозаїк і фресок у головному наві та бароковими розписами у бічних навах).
У відновленій дзвіниці Михайлівського монастиря тепер знаходиться єдиний карильйон в Україні, Музей історії Золотоверхого Михайлівського монастиря і надбрамна церква святих Василія, Іоанна Богослова та Григорія Богослова, влаштована в пам’ять про зруйновану Трьохсвятительську церкву. Дзвони унікального карильйону відбивають 24 українські мелодії, серед яких — «Гімн України», «Реве та стогне Дніпр широкий», «Пісня про Київ», «Молитва за Україну», «Многая літа». На дзвіницю можна піднятися й оглянути довколишні панорами Києва.
Хоча з Німеччини трофеї війни було повернуто до Михайлівського собору, натомість мозаїки, котрі були «мирно позичені» Росією в оренду для виставки, досі ще повернуті лише частково. Найціннішою з них є найвідоміша мозаїчна ікона Святого Димитрія Солунського, що зберігається в Державній Третьяковській галереї у Москві та кілька інших – в Російському музеї у Санкт-Петербурзі. Отож насьогодні високоякісні мозаїки Михайлівського собору можна побачити у цьому музеї та у Софійському соборі в Києві.
У 2013-2014 роках Михайлівський монастир опинився у центрі подій Революції Гідності. Вперше після нападу монгольських орд Батия в 1240 році, задля «зачистки» Євромайдану спецпідрозділами було оголошено по суті штурм Міста. Саме в цьому монастирі протестувальники знайшли притулок та прихисток. На Михайлівській площі були барикади. В Михайлівському соборі навіть проводили хірургічні втручання.
На території Михайлівського монастиря відбулися останні прощання із деякими героями Небесної Сотні. Про це нагадує площа Героїв Небесної Сотні із настінним розписом на честь першої жертви революції Сергія Нігояна. Цей розпис було створено зусиллями волонтерів поблизу Михайлівського собору як знак спротиву громадянського суспільства проти планів забудови сусіднього двору ще одним висотним готелем.
Сьогодні чимало з монахів Михайлівського собору та інших церков Київського патріархату служать військовими капеланами на сході України. На монастирському мурі праворуч від головного входу розміщена Стіна пам’яті загиблих за Україну — зі світлинами та життєписами українських воїнів.
Особливості монастиря та його околиці
На відкосах монастирського муру ліворуч і праворуч від входу в Дзвіницю можна відзначити одну з особливостей староукраїнської культури: настінні розписи на зовнішніх стінах – біля входу до брами.
Праворуч ви можете побачити мальовничий вигляд дерев’яного старого міста у X-XIII століттях, а ліворуч – зображення Києва початку XX століття та постать фундатора Михайлівського собору князя Святополка і київського митрополита Михаїла. Серед композицій ліворуч на стіні також «П’яте чудо Святої Варвари — зцілення хворого киянина».
На території монастиря можна побачити унікальний вид на розташовані поруч Михайлівський собор із золотими банями (куполами) й автентичну збережену в оригіналі Трапезну з церквою Святого Апостола і Євангеліста Іоанна Богослова (1713-1715 рр.) із дерев’яним ґонтовим дахом у формах української ренесансно-барокової архітектури середини XVII – початку XVIII століття.
Поблизу Свято-Михайлівського Золотоверхого Михайлівського монастиря є також багато цікавих пам’яток, як-от Володимирська гірка (на території колишньої Михайлівської гори), фунікулер (колишній механічний Михайлівський підйомник), пам’ятник жертвам Голодомору 1932-1933 років, пам’ятник княгині Ользі, апостолу Андрію та святим Кирилу і Мефодію та інші.
Золоті бані Михайлівського собору є візитною карткою Києва. У 2017 році вперше у Михайлівському соборі було записане новорічне звернення Президента України. Якщо Ви хочете краще зрозуміти душу киян, просто завітайте до Михайлівського монастиря та прогуляйтеся його околицями. Тут Ви знайдете як благословенну тишу, так і бучні святкування. У вихідні та особливо у святкові дні, такі як День міста, Різдво або Дні Європи в Україні, тут вирує життя. Також є можливість відвідати Михайлівський монастир онлайн завдяки віртуальному туру.
Допис створив Павло Мядзель