Із сивої давнини до нас лунає ім’я першого митрополита Київської Русі, Іларіона, який майже тисячу років тому, як кияни (а не виходець із Греції), очолив молоде християнство на наших землях.
Вперше ми дізнаємося про Іларіона як священника церкви у Берестові та близького сподвижника шанованого князя Ярослава Мудрого. Водночас Іларіон був його духівником, здійснюючи вплив не лише у духовній сфері, а й у питаннях державного устрою.
Іларіон жив дуже аскетично, часто вирушав із Берестова до крутих берегів Дніпра, шукаючи спокій та самотність. У той час він уже був монахом. Відомо, що саме Іларіон першим вирив собі невеличку печеру на крутому березі Дніпра, де згодом оселився Антоній, коли Іларіон обійняв митрополичу посаду. Таким чином, Антоній вважається засновником Києво-Печерського монастиря, який із 1051 року став відомим на весь світ.
Рік народження Іларіона нам невідомий. Помер він у 1055 році.
Літературна спадщина священника, а згодом митрополита Іларіона — «Слово про закон і благодать», «Сповідання віри», «Оповідь про поширення християнства в Київській Русі» та інші твори — відображає потреби тодішнього суспільства Київської Русі.
Геніальний твір Іларіона «Слово», що складається з трьох частин, зберігся повністю, що наводить на думку, що насправді він написав значно більше.
Як однодумець і соратник князя, Іларіон у своїх творах відстоював прагнення Київської Русі та церкви до незалежності та самостійності. Так формувалася національна свідомість і державне мислення.
Внесок Іларіона у розвиток культури був значним, адже з його благословення відкривалися школи та бібліотеки, засновувалися скрипторії, де переписували та створювали книги.
Допис створила Наталія Яцко