Катерина Білокур була українською художницею та майстринею народного декоративного живопису, яка працювала у жанрі наївного мистецтва.

Вона, ймовірно, народилася 25 листопада 1900 року в селі Богданівка Полтавської губернії. Точна дата народження невідома. Дослідники називають 25 листопада за старим стилем, оскільки цього дня відзначають день Святої Катерини. Як відомо, раніше існувала традиція: дітей називали на честь святого, день вшанування якого припадав на народження дитини.

У 6-7 років Катерина навчилася читати. Проте на нараді в родині вирішили, що маленька Катя не буде відвідувати школу, оскільки потрібно «економити» на одязі та взутті.

Вона малювала з дитинства. Часто робила це потайки. Катерина Білокур створювала декорації для драмгуртка, яким керував її друг і сусід.

У 1922-1923 роках вона дізналася про технікум художньої кераміки у Миргороді. Вирушила туди із кількома ескізами. Оскільки Катерина не мала атестата про закінчення семирічної школи, до Миргородського технікуму художньої кераміки її не прийняли. Засмучена, вона пішки повернулася додому.

Вона не припинила малювати. З часом почала відвідувати драмтеатр. Пізніше пробувала свої сили в Київському театральному технікумі, але знову отримала відмову з тієї ж причини. Восени 1934 року вона зробила спробу втопитися. Вона залишилася живою, але сильно застудила ноги.

Навесні 1940 року Катерина Білокур почула по радіо пісню Оксани Петрусенко «Чи я в лузі не калина була». Вона написала листа співачці та надіслала власноруч намальовану картину з калиною. Співачка була вражена картиною і звернулася до Центру народного мистецтва. Там прийняли рішення знайти художницю.

Вже у 1940 році була організована перша виставка художниці-самоучки. На виставці було лише 11 картин. Ця виставка мала великий успіх, і художницю преміювали поїздкою до Москви.

У 1944 році Богданівку відвідав директор Державного музею українського народного декоративного мистецтва Василь Нагай. Він запропонував Катерині Білокур організувати виставку та придбати кілька її картин. Завдяки йому зараз музей має найбільшу колекцію робіт Катерини Білокур.

У 1949 році художниця стала членом Спілки художників України.

У 1956 році вона отримала звання Народного художника України.

Три картини («Цар-Колос», «Колгоспне поле», «Берізка» – остання втрачена) були виставлені у 1954 році в Парижі та високо оцінені Пабло Пікассо, хоча він завжди критично ставився до сучасного мистецтва.

Катерина Білокур здобула багато друзів, у колі яких знаходила розуміння і повагу. Вона листувалася з поетом Павлом Тичиною та його дружиною, директором Державного музею українського декоративного народного мистецтва Василем Нагаєм, художницею Оленою Кульчицькою та іншими.

Приватне життя художниці було сумним. Вона не мала ані чоловіка, ані дітей. Останні роки життя вона провела в родинному колі свого брата та його дітей.

У 1961 році у Катерини Білокур з’явилися болі в шлунку. Вона померла наступного дня після операції.

Похована в Богданівці. У будинку Катерини Білокур було організовано музей.

У Києві є вулиця, названа на честь художниці.

Допис створила Наталія Уржунцева

Фото: totallyhistory.com, mundm.kiev.ua